Людина, її права і свободи основані на принципах свободи, рівності, справедливості. Права і свободи є необхідними умовами життя людини в цивілізованому суспільстві і мають бути безумовно визнані та охоронювані державою. Гарантування прав і свобод людини є головним обов’язком держави, держава відповідальна перед людиною та суспільством за свою діяльність.

Право власності на землю гарантується Конституцією України, та набувається і здійснюється відповідно до ряду законів що регулюють земельні відносини.

Власниками землі (земельних ділянок) можуть бути громадяни України – фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади. У випадках, встановлених законом набувати право власності на землю (земельні ділянки) можуть також іноземці, особи без громадянства,  іноземні юридичні особи, іноземні держави та міжнародні організації.

Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення, може використовувати на свій розсуд все, що знаходиться над і під поверхнею цієї ділянки, якщо інше не встановлено законом та якщо це не порушує прав інших осіб.

Кожен власник або землекористувач повинен добре знати норми чинного законодавства, які захищають їх права на землю, оформлення або відчуження землі і знає, що дана категорія справ відрізняється особливою складністю і заплутаністю. Складність земельних питань  пов’язана з тим, що інститут права власності на землю в Україні існує лише близько 20 останніх років, введення землі як об’єкта власності в цивільний оборот відбувалося і відбувається на тлі нестабільної економічної ситуації, розвалу сфери сільськогосподарського виробництва, політичних розбіжностей, що виражається в масі колізій і неузгодженостей між нормативними актами, які регулюють земельні відносини.

Необхідність обізнаності загалу власників земельної нерухомості із нормами що регулюють земельні відносини, та відсутність державної освітньої програми, диктує необхідність само організовуватися, для проведення власними силами у вигляді громадських організацій: круглих столів, семінарів, навчань, читання лекцій з актуальних питань, як глобальних на зразок дійсності та перспектив земельних відносин в Україні, так і до елементарних: про порядок захисту свого права власності на землю, порядок оформлення права власності, форми розпорядження землею, порядок документарного оформлення передачі землі в володіння, користування, розпорядження.

Стаття 13 Конституції України встановлює, що держава забезпечує захист прав усіх суб’єктів права власності і господарювання. Основний Закон України також закріплює рівність перед законом усіх без винятку суб’єктів права власності і гарантує кожному з них захист його прав і свобод. Наведені конституційні приписи мають визначальне значення і для суб’єктів земельних правовідносин. Принципові положення Конституції безпосередньо втілені у земельному законодавстві.

Крім того, стаття 55 Конституції України встановлює, що «Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань». Земельним кодексом України (глава 23) передбачено, що Держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов’язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Важлива конституційна гарантія щодо захисту прав на землю міститься також у ст. 14 конституції України, яка передбачає, що земля є основним національним багатством, яке перебуває під особливою охороною держави.

Так, у гл. 23 Земельного кодексу України  «Захист прав на землю» зосереджено норми, які визначають способи захисту прав на земельні ділянки, гарантії права власності на земельну ділянку, а також відповідальність органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за порушення права власності на землю та за видання актів, які порушують права власників земельних ділянок.

Земельне законодавство України гарантує і забезпечує як фізичним, так і юридичним особам рівні умови та способи захисту права власності на земельні ділянки та права користування ними.

Земельний кодекс України (ст. 152) визначає перелік способів захисту земельних прав, який не є вичерпним.

Речово-правові способи захисту прав на землю безпосередньо спрямовані на захист суб’єктивного права власності на землю чи права землекористування осіб, які на момент порушення права не перебувають у зобов’язальних відносинах з порушником.

До цих способів захисту земельних прав належать:

– визнання прав на земельну ділянку;

– відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав;

– витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння;

вимога власника земельної ділянки або землекористувача усунути порушення у здійсненні їхніх прав, які не пов’язані з позбавленням володіння земельною ділянкою, та ін.

Зобов’язально-правові способи захисту мають на меті захист прав суб’єкта як учасника зобов’язальних відносин. До таких способів захисту належать:

– відшкодування збитків, заподіяних невиконанням або неналежним виконанням умов договорів (відчуження, придбання, оренди (суборенди) земельної ділянки та ін.);

– повернення власникові земельної ділянки, наданої у користування за договором оренди, та деякі інші.

Спеціальні способи захисту земельних прав стосуються особливих випадків порушення прав власників земельних ділянок і землекористувачів. Вони зумовлені особливим колом уповноважених чи зобов’язаних осіб і надзвичайними обставинами. Це такі способи захисту:

– визнання угоди щодо земельної ділянки недійсною;

– визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, які порушують права власників земельних ділянок і землекористувачів, тощо.

Слід зазначити, що згідно з Конституцією України права і свободи людини і громадянина захищаються виключно судом; кожному гарантується право на оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, у тому числі й при порушенні земельних справ.

Ще одним важливим способом забезпечення земельних прав суб’єктів є вирішення земельних спорів компетентними органами у встановленому порядку. Це питання регулює розділ 5 Земельного кодексу України.

Земельні спори – це вид правовідносин, пов’язаних із розв’язанням розбіжностей, які випливають з порушення права власності та права користування земельною ділянкою, а також відводом або вилученням землі, що виникають між власниками землі та землекористувачами, іншими особами, органами місцевого самоврядування та державними органами, що здійснюють управління земельними ресурсами.

Чинний Земельний кодекс України не визначає всі можливі види земельних спорів, проте, він перераховує категорії (види) земельних спорів, які підлягають вирішенню тим чи іншим компетентним органом.

Відповідно до статті 158 Земельного кодексу України, земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Виключно судами вирішуються земельні спори щодо:   володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.

Такі ж вимоги передбачені ст. 77 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» – спори про поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають в результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, вирішуються в судовому порядку.

Відповідно до вимог статей 15, 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.